BOOM plus TV: Пане Андрію, Ви – ужгородець усім серцем, хоча народилися не тут. Розкажіть, будь ласка, звідки Ви родом, хто Ваші батьки і який вплив вони мали на те, ким Ви стали.

Андрій Півень: Я живу в Ужгороді вже багато років і є ужгородцем до глибини душі. Ужгород – це чудове місто зі своєю атмосферою, воно нікого не залишає байдужим. А родом я з Черкащини. Мої дитинство та юність минули у містечку Драбове-Барятинське.

Мої батьки були простими людьми: мама – вчителькою біології, тато – водієм. У них не було змоги дати мені певний матеріальний «старт». Ми жили дуже скромно. Пам’ятаю, що коли я вступив до військового ліцею, то тішився своєю військовою формою, бо серед мого гардеробу це був найкращий костюм. Однак, попри невеликий достаток, батьки дали мені найголовніше – цілковиту любов. Вони привили мені принципи, якими я керуюся все життя: бути чесним, справедливим, віддано працювати і щиро допомагати. Батьків немає вже багато років. Але є гарні спогади. І без сумніву, у тому, ким я є сьогодні, їхня величезна заслуга.

BOOM: Ваші наполегливість, цілеспрямованість родом з дитинства?

А. П.: Людські якості так чи інакше родом з дитинства. Життя, звісно, корегує людину. Але те, що закладено батьками, назавжди залишається з нами. Дитиною я був дуже дисциплінованим, у міру впертим і наполегливим. Ці якості дуже допомагають мені у житті.

BOOM: Знаємо, що професійну кар’єру ви розпочинали як військовий. Ви працювали у Державній прикордонній службі. Що це було – дитяча мрія?

А. П.: Справді, про військову службу я мріяв з дитинства. Для мене «військовий» було втіленням найкращих чоловічих рис. Тому 1992-го я вступив до Київського військового ліцею, далі був Інститут сухопутних військ України у Києві, пізніше – Академія прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького. Отримавши звання лейтенанта та кваліфікацію бакалавра інженерної механіки, почав працювати у відділенні прикордонного контролю. І, звісно, продовжував вчитися.

BOOM: То військовий фах не єдиний, який Ви здобули?

А. П.: Моє життя – це постійне навчання. Я маю також вищу юридичну освіту, яку здобував у ЛНУ ім. Івана Франка та Київському національному університеті внутрішніх справ.

2013 року захистив дисертацію в Національній академії внутрішніх справ МВС і здобув науковий ступінь кандидата юридичних наук. А ще до того був захист дисертації в Інституті українознавства ім. Крип’якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України за спеціальністю історія України. Тож я також і кандидат історичних наук.

BOOM: Вас на Закарпаття привела прикордонна служба. Чи не важко було людині з Центральної України вливатися в нове середовище? Адже Закарпаття –своєрідний регіон. Тут свої культурні особливості, мовні, зрештою, менталітет людей теж різниться.

А. П.: Не скажу, що було важко «вливатися». Так, є певні відмінності у людей з того чи іншого регіону України. Але люди всюди є люди. Я ніколи нікого не сприймаю через призму культурних особливостей чи менталітету. Бачу передусім людей, намагаюся ставитися до кожного з розумінням і повагою. Тому жодних проблем не виникає.

Бути успішним бізнесменом в Україні, як на мене – це багато і наполегливо працювати

BOOM: Ви можете сказати, що сьогодні цілком почуваєтеся тут «своїм»?

А. П.: Цілком. Тут мій дім, моя сім’я, моя улюблена справа. Мені часто доводиться бувати за межами Закарпаття, за кордоном у робочих справах. Але завжди тягне додому – в Ужгород. Це гарне місто, багатокультурне та різнонаціональне, зі своєю особливою атмосферою. Природа краю фантастична. І головне – люди! Закарпатці – відкритий, щирий народ. Мені дуже пощастило, що доля привела мене сюди.

BOOM: А як так склалося, що після Державної прикордонної служби Ви подалися в бізнес? Це ж зовсім протилежні сфери.

А. П.: На перший погляд може здатися, що це кардинально різні сфери. Але у військової справи та бізнесу є чимало спільного. Я маю на увазі людські якості. І в одному, і в іншому випадку без наполегливості, дисципліни не обійтися. Тому військовий гарт мені дуже допомагає правильно підходити до ведення своєї справи сьогодні.

BOOM: Андрію Васильовичу, що таке бути успішним бізнесменом в Україні? Адже не секрет, що наша країна далеко не найсприятливіша для підприємництва.

А. П.: Бути успішним бізнесменом в Україні, як на мене – це багато і наполегливо працювати, але, головне, не зраджувати своїй совісті і не здаватися. Важливий безперервний розвиток. Власне, тому ми намагаємось бути в курсі останніх європейських та світових тенденцій “віконного” бізнесу і впроваджувати це на нашому підприємстві. Я часто буваю за кордоном і, навіть, під час не робочих поїздок завжди спостерігаю, вивчаю споруди, простори, дивлюся, а як у них, які тенденції, шукаю цікаві ідеї, рішення і «везу» їх до нас. А результат не змушує на себе чекати. Сьогодні наші конструкції можна придбати не тільки на Закарпатті, а й по усій Україні: Львівська, Київська, Одеська, Волинська області. Вже тривалий час продаємо свої вікна також за кордон – в Угорщину, Словаччину й Німеччину. Але це не сталося відразу. Зусиль потрібно було докласти дуже багато. Це роки роботи і завоювання довіри.

BOOM: Ви працюєте серед людей і для людей. Як вдається задовольнити потреби такого різного споживача? Що є найважливішим у взаємодії з людьми?

А. П.: Для мене найважливішим у роботі є сама людина. Без споживача, без людей, які працюють на нашому виробництві, не було б «Нобілексу. Тому питання якості і безпеки для мене надважливі. Наприклад, у виробництві ми використовуємо тільки безпечні стабілізатори в хімічній формулі продукції. А це дає можливість сертифікувати нашу продукцію відповідно до санітарних норм. Відтак, вона  рекомендована до встановлення в дитячих і медичних установах і має всі відповідні форми та сертифікати. Кілька років тому  ми почали виробляти алюмінієві конструкції, окрім звичних вікон та дверей. Нині вони завойовують ринок. Ми вивчаємо потреби, стараємося їх задовольнити, ми беремо на себе відповідальність, зрештою, ми чесні з нашими клієнтами. Тому сьогодні я гордий тим, що нашу продукцію обирають найкращі компанії-забудовники. А завоювати їх довіру було не просто – на це пішло багато років наполегливої праці.

“Мені дуже пощастило: в мене велика сім’я – маю трьох чудових дітей: двох доньок і сина” .

BOOM: Вашу сім’ю можна часто бачити на фото у соцмережах. Розкажіть про свій тил. І чи відрізняється генеральний директор «Nobilex» Андрій Півень від батька і чоловіка Андрія Півня?

А. П.: В  мене велика сім’я – маю трьох чудових дітей: двох доньок і сина. Дружина Віра – моя опора, підтримка і найкращий друг. Не можу сказати, що я як керівник і як батько чоловік кардинально відрізняюся. Не вмію «одягати маски» чи перевтілюватися. Просто намагаюся бути щирим. Тим паче, у моєї дружини теж яскраво виражені лідерські якості (сміється). Ба більше, саме вона розпочинала наш сімейний бізнес, а вже після народження сина я перейняв управлінські обов’язки. Тому в нас вдома – два гендиректори (сміється).

BOOM: У Вашому випадку спільна справа зближує чи, навпаки, додає приводів для конфліктів? Вдається розділяти робочі і подружні стосунки?

А. П.: Моя дружина не тільки мій партнер у бізнесі. Власне, їй і належить ідея створення обох компаній – «Нобілекс» і готельно-ресторанного комплексу «Чарда». А ще Віра є співзасновником готелю та ресторану «Соната» у м. Львові. Мені дуже пощастило, бо дружина має якийсь особливий підхід до людей, у тому числі й до мене. Тому конфлікти, а вони трапляються у кожній подружній парі, нам вдається оминати чи гасити, не дозволяючи їм розгорітися.

BOOM: Благодійність є неодмінною частиною Вашого життя. Чому для Вас це так важливо?

А. П.: Для мене це справді дуже важливо. Якщо я можу зробити свій вклад у покращення якості життя людей, докластися до важливих ініціатив, зокрема в освітній, медичній, екологічній  сфері, у питаннях розвитку молодіжного простору, то роблю це залюбки. І робитиму, доки матиму таку можливість. За останні роки ми долучилися до багатьох важливих проектів. Ми забезпечили 24 навчальні заклади Закарпаття (садочки й школи), пологовий будинок в Ужгороді та житловий будинок сучасними очисними пристроями для води. Це інноваційна розробка, яка перетворює звичайну питну воду з-під крану в іонізовану. Здавалося б чудеса науки, а нині вони доступні звичайним закарпатським родинам. Цього літа вдалося зреалізувати ще один важливий проект – 2 кардіографи та 14 фетальних доплерів для Ужгородського пологового будинку. А буквально нещодавно ми долучилися до відкритого чемпіонату України з водних видів спорту за участі представників країн Карпатського регіону. Масштабний і дуже важливий захід, бо заохочує до спорту усіх: від найменших до літніх. Я дуже радий бути частиною таких важливих ініціатив.  Повірте, навзаєм я отримую таку колосальну віддачу, такі позитивні емоції, що воно того варте!

BOOM: У політику не плануєте йти?

А. П.: Ніколи не кажи ніколи. Коли я проходив службу у Державній прикордонній службі, то не думав, що через кілька років моє життя розвернеться на 180 градусів і приведе мене у бізнес чи у соціальну роботу. Але людина планує, а Господь керує. Можливо, колись відчую, що політика – це те місце, де я зможу зробити значно більше корисного для свого краю і своєї Батьківщини. Ось тоді я обдумаю це. Причому дуже добре обдумаю.

BOOM: Ви доволі активний у соціальних мережах, нещодавно створили власну публічну сторінку у Фейсбук. Для чого це Вам?

А. П.: Публічну сторінку я виріши створити, аби мати такий собі відкритий майданчик для спілкування у межах роботи для суспільства. І не для того, аби похизуватися: ось ми зробили те, а ось інше… А з метою мотивації, заохочення до соціально-важливих справ, врешті, для пошуку однодумців.

BOOM: Яким бачите Закарпаття і Україну загалом через, скажімо, 10 років?

А. П.: Темпи, з якими наша країна розвивається, не такі швидкі, як би цього хотілося. Я добре розумію, що дива не станеться і через 10 років ми не прокинемося у одній з найуспішніших країн Європи. Але те, що якість життя покращиться, думаю, поза сумнівом. Бо українці цього щиро хочуть. Але головне, що є чимало людей, які готові для цього робити реальні справи. Наприклад, наша молодь. Я маю можливість співпрацювати, спілкуватися зі студентами в межах проектів соціального напрямку компанії «Нобілекс». І хочу вас запевнити: вони завзяті, амбітні, вперті у своїх цілях. Вони знають чого хочуть, багато з них  готові залишатися в Україні, на Закарпатті, працювати тут, розвивати свою землю, зрештою, контролювати владні структури і не дозволити звернути зі шляху розвитку. Тому, думаю, позитивні зміни неминучі, іншого шляху немає.

BOOM: Що, на Вашу думку, для цього потрібно зробити?

А. П.: Кожен з нас може докластися до того, аби пришвидшити час розквіту нашої держави загалом і кожного з її регіонів зокрема. Просто треба добре виконувати свою роботу, не йти на компроміси з власною совістю, жити так, ніби саме від тебе залежить майбутнє цієї країни, бути активним громадянином.

BOOM: Андрію, можете сказати, що Ви щаслива людина?

А. П.: Я цілком щаслива людина! У мене чудова сім’я, мої діти здорові, я маю друзів. Зрештою, я здоровий! Маю можливість працювати не тільки задля власного добробуту, а й приносити користь суспільству, краю, в якому я живу, людям. Я живу в мирі зі своєю совістю. Це щастя! Справді, більшого не треба.