2019-й Україна розпочала з відзначення 110-ї річниці з дня народження Степана Бандери – видатного політичного діяча, ідеолога українського національного руху, голови Проводу ОУН. Із цієї нагоди 1 січня пам’ятні заходи відбулися в різних куточках України, зокрема у Львові – найближчому по духу місті для Бандери.

Так, про Бандеру зараз багато говорять, але, на жаль, мало читають. Хоч як це дивно, але його спадщина як теоретика, публіциста й далі залишається неосмисленою. І це незважаючи на те, що у статтях Степана Бандери ми можемо знайти доволі чіткі прогнози подій останніх десятиліть – розпад СРСР, «перебудова», відродження російського імперіалізму та тіні можливої війни.

Ознайомившись із працями Бандери, ви точно відкриєте його для себе як надзвичайно глибокого мислителя. «Значення широких мас та їх охоплення», «Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном», «Українська національна революція, а не тільки проти режимний резистанс», «До питання основних кадрів національно-визвольної революції», «Питання атомної війни і визвольна революція»… Це лише декілька із численних публікацій Бандери, які варто прочитати кожному свідомому українцеві.

Своєрідним аперитивом до їх прочитання стане наша добірка вибраних цитат Степана Бандери, через призму яких ви пізнаєте його істинні «правила життя».

Нашим природним середовищем стало вже змагання, змістом нашого життя — боротьба.

У кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу роль відіграють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному – творять «душу», істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, – творять його живий, діючий організм.

Без власної держави, без визволення, отже і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії.

Основна частина боротьби революційної організації з ворогом – це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий народ, за поширення ідеї й концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби.

З москалями нема спільної мови.

Якщо завтра на зміну большевизму прийде інша форма російського імперіалізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійності України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіалізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні.

Завершенням національно-визвольної революції має бути відбудова і закріплення Самостійної Соборної Української держави. Передумовою для відновлення самостійного державного життя є знищення на Українських Землях совєтської влади, її органів і силових інструментів, знищення комуністичної партії і системи, усунення з України всіх сил, які захищають російський імперіалізм і протиставляються самостійницьким змаганням.

В усякій боротьбі і в усякій розумній політиці сенс полягає в тому, щоб, жертвуючи малими частинами, позиціями і вартостями, здобути головну мету. В цьому полягає всяка перемога, виграш. А пожертвувані, втрачені вартості – це ціна перемоги. Що більша мета, що тяжче змагання – то більші бувають жертви.

Хоч які великі жертви – боротьба конечна.

Ідеологічно-політична робота кожного політичного чинника повинна бути прямою й безпосередньою. В національному житті повинно кожне середовище виконувати свою властиву функцію в таких межах, формах і такими засобами, на які воно може спромогтися власними силами та які відповідають його дійсним впливам в українському суспільстві. Кожне серйозне середовище повинно вести свою діяльність за всяких внутрішніх і зовнішніх умов, незалежно від інших факторів.

Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом.

Найважливіша справа – здобути безпосередній вплив, включити у нашу боротьбу найбільшу і найвартіснішу їх частину. Тому за об’єкт своєї політичної праці беремо всю народну масу.

Творення, формування кадрів для визвольної боротьби — це і є найсуттєвіше, головне завдання цілого революційного процесу.

Не можна робити принципів, політичних засад із того, що важливе тільки в одній, означеній ситуації чи є питанням тактики. Принципова політика полягає в тому, що послідовно прямуємо до основної мети найуспішнішими, найпевнішими шляхами в усіх ситуаціях, при всіх змінах, не відступаючи від неї, здійснюючи той самий основний принцип.

Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою.

Хто будує на невластивих для нашого ґрунту світоглядних підвалинах, той, навіть при добрій волі й найкращих змаганнях, не поставить нічого тривкого, тільки помножить руїни.

Миру не буде. Боротьба не припиниться аж до повного зреалізування нашої мети, якою є цілковитий розрив між Україною і Москвою, відбудова Самостійної Соборної Української Держави, розвалення СССР і побудова самостійних, національних держав у підсовєтській Європі й Азії, повний розгром російського імперіалізму та створення навколо Росії, замкненої в її власних кордонах, такої системи держав, щоб вона не могла більш виступати з імперіалістичною агресією.

Наша перемога – це перемога нашої ідеї, повне її здійснення. Другорядною справою є те, яку частину реалізуємо ми самі, яку – інші, а яку – спільно. Наш обов’язок – зробити самим найбільше, скільки стане наших сил, одночасно докласти старань, щоб і інші робили якнайбільше.

Дмитро Плахта