У Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького зберігається чимало скарбів. І далеко не всі вони приховані – чимало все ж доступні нам з вами, лише потрібно знайти час, щоб відвідати музей і там зустрітися з прекрасним. А вибирати є з чого! Сьогодні хотів би звернути вашу увагу на неймовірної роботи «Портрет імператриці Єлизавети Австрійської» пензля знаного художника Георга Рааба. Його ви можете відшукати в основній експозиції відділу «Музей європейського мистецтва ХІХ – ХХІ ст.».

Імператрицю більше знають в усьому світі за її пестливим іменем Сісі. Саме так вона закарбувалася у пам’яті широкого загалу завдяки белетристиці. Проте правда часто є куди цікавішою за вимисел та романтизовані байки! Отож, що за гордовита красуня, а заразом і неймовірно романтична жіноча натура ховається за таємничою посмішкою та розкішшю золоченої різьбленої рами?

«Coronas ingenium sapientia, pulchritudinem, bonitatem», що можна перекласти як «коронує вінець мудрості, краси й чесноти». Все це про неї – Єлизавету Австрійську – Сісі. З портрета на нас дивиться дуже вродлива жінка з розкішним волоссям у коштовній короні-діадемі. Її біла сукня розшита золотом, а її вроду підкреслюють глибокого зеленого кольору смарагди, стилізовані під квіти гірського едельвейса, та живе листя водяного латаття з тугими бутонами квітів. Усе це зайве нагадує, що перед нами не просто аристократка, а особа імператорської крові, яка вже виявила нам милість, звернувши свій погляд на нас.

Весілля Сісі та Франца Йосифа І відбулося у Відні – майбутня імператриця була в рожевій сукні, розшитій сріблом, а її голову прикрашала діамантова діадема. Разом із Францом Йосифом вони їхали вулицями Відня у золоченій кареті, розписаній ще Рубенсом.

Одним із міфів є те, що Сісі була люблячою матір’ю. Молода імператриця віддавала перевагу авантюрним подорожам на противагу нудним протокольним зустрічам при дворі. Тому у Відні «застати її вдома» було справою нелегкою. Навіть на Різдво імператриця Єлизавета могла не повертатися додому два, а то й три роки поспіль. Єдине сімейне фото, яке збереглося до наших днів, це світлина 1859 року. На ній Сісі тримає на колінах свого сина Рудольфа, такого довгоочікуваного спадкоємця престолу. Останнім часом дослідники все частіше стверджують, що навіть ця світлина – своєрідний «фотошоп» того часу і що постать Сісі додана умілим фотомаестро, щоб у придворних все ж склалося враження, начебто сім’я імператора – надійний оплот традиційних цінностей.

Імператриця мандрувала зі своєю свитою у складі 70 осіб. У її розпорядженні був особистий потяг. Спланувати її подорож було «випробуванням нервів», адже вона завжди спонтанно змінювала плани. Навіть цісар не завжди знав, де саме зараз перебуває імператриця, тож якось довелося перенести відкриття Віденської опери через її спонтанну відсутність.

Відомо, що Сісі обожнювала морські вояжі. Випробовувала власний характер і нерви різними способами. Наприклад, коли на морі був шторм – усі придворні з її супроводу страждали на «морську хворобу», а імператриця в цей час кидала виклик стихіям – вона вимагала, щоб її прив’язували до крісла у спеціально сконструйованій скляній каюті, де вона перебувала сам на сам із бореями, хвилями та блискавицями. Мала власну розкішну віллу на острові Корфу, яку вважали чи не найрозкішнішою літньою острівною резиденцією у світі. 1888 року під час однієї з мандрівок Сісі зробила собі татуювання якоря на плечі – кажуть, це стало справжнім шоком для цісаря, а от молодша донька імператорської сім’ї залишила у своєму щоденнику запис про те, що це «доволі оригінально».

Особливою гордістю імператриці була її непересічна краса. Особливо Сісі доглядала за волоссям. Її особиста перукарка Франциска Фарфалік спеціально для її розкішного довгого волосся вигадала зачіску з викладеними у формі корони косами, що ще раз підкреслювало її гордовиту осанку. Імператриця суворо слідкувала за кількістю випалих волосин, кількість яких скрупульозно записувала в окремий спеціальний записник. Коли ж перукарка приховувала від її величності правду, то стикалася зі шквалом емоцій. Проте відсутність через тимчасове нездужання особистої перукарки при дворі було куди страшнішим від прихованої маленької неправди. Окрім пані Франциски, ніхто не вмів так зграбно вкласти зачіску імператриці, і через це в Сісі були сильні головні болі. Вага волосся завдавала клопоту – болем попереку та у спині. Відомо, що імператриця раз на 14 днів мила волосся спеціальним засобом на основі яєць та коньяку. Ця «процедура» займала весь день. Під час укладання волосся, а іноді цей процес займав дві, а то й дві з половиною години, Сісі вивчала мови, зокрема старогрецьку чи латину. Її вчитель згадував, що під час їхніх занять: «Її волосся жило власним життям, мов розбурхані хвилі океану чи потривожене кубло змій, в залежності від її настрою. З цих хвиль виринав її правильний профіль чи силует витончених плечей, манірно-аристократичних рук… Лиш мадам Фарфанік могла впоратися зі стихією її волосся…»

Племінниця Сісі графиня Ларіш писала: «Тітка боготворить свою красу, як язичник свого ідола. Споглядання досконалості свого тіла приносить їй невимовну насолоду». Саме графиня Ларіш могла чи не єдина відкрито висловити Сісі, що імператриця вже дещо переходить межу, так надмірно фокусуючись на своїй зовнішності.

Імператрицю зважували тричі протягом дня. Розвантажувальні дні були обов’язковими. Вони чергувалися з бажанням Сісі поласувати солодощами. Відомо, що Її Величність була палкою прихильницею кондитерських. При зрості 172 см вага імператриці протягом її життя коливалася поміж 45 – 52 кг, а талія становила 52 см. Такий результат чудово закріплювали гімнастичні вправи на шведській стінці, активні піші прогулянки, плавання, їзда верхи та, звісно, корсет. До речі, кроку імператриці було важко дорівняти – наприкінці її життя жінки-компаньйонки вже не мали змоги фізично слідувати за нею, тож цісар набрав загін молодих чоловіків, що супроводжували на певній відстані Її Величність під час прогулянок. Імператрицю ніколи не зупиняла погана погода – навіть під час дощу вона виходила на піші шпацери. А щоб поділ її сукні не забруднився, кравчиня розробила систему гачків, на які кріпився поділ сукні.

Якось Сісі написала своїй племінниці: «Старіти… Який це відчай… Відчувати, як невблаганний час все більше бере над тобою владу, бачити, як з’являються все нові і нові зморшки. Боятися денного світла вранці та усвідомлювати, що ти вже, можливо, не пробуджуєш жадання…» Коли краса імператриці стала пригасати, вона все частіше користувалася віялами та парасольками, що встановлювали певний бар’єр поміж нею та світом, почала впадати в депресію. Після 35 років Сісі припинила позувати для фото, а ті поодинокі світлини, які зрідка фіксують для нас образ пані цісаревої – це результат роботи чи не перших папараці. Цікаво, що ніколи на ганялася за блиском прикрас – була цілком байдужа до коштовного каміння, навіть власну обручку воліла носити не на пальці, а на ланцюжку на шиї. Була прихильницею здорової та природної краси і найбільше боялася бути схожою на «підсушену та яскраво розфарбовану мумію, мов з вітрини музею…»

В одній зі своїх поезій Сісі писала: «Знімаю через втому я з голови корону…» Імператриця сама підшукала для цісаря «достойну» кандидатуру в «особисті компаньйонки». Навіть всіляко сприяла таким зустрічам і сама організувала таке знайомство. Сісі прагнула, щоб у цісаря не було відчуття «самотнього чоловіка». Тож вона організувала знайомство та зустріч Франца Йосифа та Катаріни Шратт, яка була на 16 років молодшою за Сісі і багато в чому схожою на неї. Катаріна Шратт була акторкою придворного театру. Поміж нею та імператрицею зав’язалася особлива «дружба». Вони обмінювалися подарунками, часом зустрічалися за обідом. Від Катаріни Сісі дізнавалася подробиці про емоційний стан та здоров’я свого чоловіка. Чи не дивна то була епоха? Як гадаєте? Зрештою, Катаріна Шратт 18 разів їздила з імператорською сім’єю на літні вакації у Прованс.

Хай там як, але це була далеко не пересічна жінка, що стала одним із символів своєї доби. А її одвічне прагнення до досконалості та загострене естетичне чуття перетворили і її саму на певний витвір мистецтва. Зрештою, сила мистецтва полягає також у тому, що здатна здолати час. Саме тому ми з вами можемо милуватися вродою цієї дивної натури, справді рідкісної краси, що завдяки таланту художника Георга Рааба є досяжною для нас всього лиш на відстані погляду, зверненого до полотна у галереї…

                                                                                                                              

Ваш Доріан з Лємберґа