Любов буває різною. Одна справа, коли це кохання, яке б’ється в такт із серцем коханої людини, яку в будь-який момент можна взяти за руку чи обняти. А інша річ, коли це любов до далекої та недоступної Батьківщини, сягнути якої можна лише думкою. Або мистецтвом, як це робила українська діаспора.

Саме про любов до Батьківщини української мистецької діаспори нам розповіла мистецтвознавиця Христина Береговська, яка переконана: кожен митець має своє розуміння любові до Батьківщини.

Христина Береговська

«Малювати значить жити»

– Серед європейської мистецької діаспори слід відзначити маловідому унікальну художницю Софію Зарицьку з Франції. Вона 20 років поспіль виставляла свої твори на паризькому Салоні незалежних мистців. Тематика її сюжетів спрямована на образи любові, любові у різних форматах. Ніколи не відчувши материнських почуттів, все ядро своєї любові віддала Батьківщині. Свою глибоку самотність мисткиня топила у мистецтві. Для неї малювати означало жити. Вона казала, що на своїх полотнах передає через призму сестринської та омріяної материнської любові відчайдушні почуття до Батьківщини.

Любов із Нового Світу

– Найдорожчим, найвідомішим, найепатажнішим і найскандальнішим митцем на австралійському континенті був Михайло Кміт. Він мав своєрідне розуміння любові до Батьківщини. Михайло Кміт вважав: якщо він мистецтвом своїм розкаже про Україну, не показуючи її у своїх творах, то в такий спосіб проявить свою найсильнішу любов до Батьківщини. 

«Бачення вільної модерної України»

– Юрій Соловій – американець українського походження, який проживав у Каліфорнії, був абсолютним авангардистом. Я б назвала його протестантом у мистецтві, який вважав, що туга і любов до батьківщини – це не шаровари, не закрите українське середовище, не народні танці, не пироги під церквою, а це позиціонування вільної модерної України через десятки років, коли вже нас не буде. У своїх творах він зображав таку модель України в сакральних образах.

«Українізація Венесуели»

– Художниця Галина Мазепа протягом свого життя відчула і любов, і крах. Двоє дітей Галини загинули на її очах під час бомбардування у Празі. Після переїзду у спекотну Венесуелу саме нестерпна туга, замішана на любові до Батьківщини стала її порятунком. Там вона започаткувала українські школи, народні доми, театр, мистецькі гуртки… А на своїх картинах художниця зображала тамтешніх мулатів дівчат і хлопців у вишиванках і квітчастих українських вінках. Галина Мазепа влаштовувала виставки по всій Венесуелі, де її визнали народною художницею. У рецензіях писали: «Галина Мазепа українізувала Венесуелу, заквітчавши її українським колоритом».

«Сад скульптур Лео Мола»

– Окрасою канадсько-українського Вінніпега є «Сад скульптур Лео Мола». Понад 300 творів пластики, не схожих один на одних, які висаджені у центральному парку столиці Манітоби. В цій скульптурній серії маестро проявив високий рівень почуттів до рідного, проте недосяжного тоді краю. Однією з важливих тем його творів є любов до української жінки. Так, як Лео Мол любив типаж української жінки, не любив ніхто. Він зображав лише оголених жінок, а серед його моделей були тільки українки. Казали, що він настільки любив Україну і все українське, що не міг у творчості зраджувати українським дівчатам.